Інтернет-залежність  - новітня соціальна хвороба, яка лише на перший погляд здається невинною.    Останній наукові та     соціологічні дослідження засвідчують, що така недуга може призвести до дуже трагічних наслідків як     для здоров`я, так і для суспільного статусу `пацієнта`. Інтернет-залежність поширюється з небувалою     швидкістю, й лише у самій Німеччині так звана група ризику охоплює понад мільйон осіб. 

       У Німеччині, згідно зі статистикою, близько 32 мільйонів осіб більш-менш регулярно використовують послуги Інтернету. Хтось це робить у фахових справах, хтось для розваги. Але мало хто з Інтернет-споживачів підозрює, яка небезпека чигає на нього у разі, коли він волею-неволею почне зловживати цим надзвичайним здобутком науково-технічного прогресу. Ця небезпека зветься «Інтренет-залежністю». Доречність використання такого терміну для визначення цієї соціальної недуги ми вирішили з`ясувати в інтерв`ю з Андре Ганом, котрий в Інституті педагогічної психології при Університеті Губольда в Берліні організував програму психологічних досліджень в колі німецьких користувачів Інтернетом:

     «У психології існує ціла низка зафіксованих патологій, які стосуються гіперболізованої прихильності до якихось дій, у яких людина не може себе зупинити. Наприклад, вже давно відома патологічна прихильність до азартних ігор. За аналогією, ми запровадили термін `Інтернет-залежність`, який характеризує людей, що увесь свій вільний час готові проводити виключно за online-сеансами, думають лише про це, ладні розмовляти лише про Інтернет. І це цілком реально, з точки зору психолога, можна порівняти із залежністю від наркотичних речовин, алкоголізмом».

     Люди, котрі спілкуються лише через комп`ютер, забувають свої імена та прізвища, іменуючи один одного лише на псевдо, як наприклад «Смайл», «Овк», «Сіґал». Для когось це може видатися кумедним. Однак Ган так не вважає:

     «Для людей, котрі потрапили в цю халепу ситуація є зовсім не веселою, адже, можна сказати, вони вгрузли в `чортове коло`. Згодом вони втрачають друзів, обмежують інші можливості до спілкування й компенсують все це ще довшими й інтенсивнішими сеансами в Інтернеті. Ситуація щоразу загострюється, тож Інтернет-залежному стає чимраз складніше самому вибратися із зачарованого кола».

-        Пане Ган, дозвольте задати Вам таке запитання: а ви самі не потрапляли в залежність від Інтернету?

     «Я? Ні. Звичайно, специфіка моєї роботи вимагає від мене частого використання Інтернету, але загалом це не перевищує 40-50 годин в місяць. Про Інтернет-залежність можна говорити, коли сеанси перевищують 35 годин на тиждень».

    Халепа, у яку може завести Інтернет-залежність, як стає зрозумілим, досить серйозна. Чи вже вироблено якість засоби протидії, аби витягнути людину з цього лиха?

Андре Ган розповідає:

     «Метод самодопомоги при Інтернет-залежності можна поділити на три ступені. На першій - людина сама протоколює години своєї роботи в Інтернеті. Потім, скажімо раз на тиждень підраховує загальний час. Це такий самий метод як для боротьби з палінням, коли курець записує кожну спалену цигарку. І наприкінці певного періоду йому стає зрозумілим, наскільки ситуація є серйозною. Після цього можна перейти до другого етапу. Залежний повинен поставити собі запитання: чому стільки часу є витрачаю на це заняття? Яку мету я переслідую? Якщо він зможе на це відповісти, то тоді йому слід замислитися над тим, чи не можна було б цієї мети досягнути іншим способом. Очевидно, знайдуться можливості реалізувати це поза Інтернетом. Третій етап полягає в тому, щоб після всіх цих аналізів створити собі план виходу із залежності й крок за кроком його реалізувати. Інколи біді може зарадити фаховий психотерапевт».

     Варто також зазначити, що 1999 року в Німеччині засновано організацію самодопомоги для Інтернет-залежних. Голова організації Ґабріеле Фарке теж свого часу мала проблеми з цією залежністю, але подолавши її тепер допомагає зробити це саме іншим.

 Симптоми за якими можна виявити Інтернет-залежну особу:

1. Звуження рамок дозвілля.     

 Майже увесь вільний час вони проводять за заняттями, прямо чи опосередковано пов’язаними з Інтернетом. Наприклад, за оптимізацією програмного забезпечення для «он-лайну».

2. Втрата контролю.

Спроби обмежити сидіння за Інтернетом не мають успіху. Намагання змінити спосіб проведення вільного часу, незважаючи на твердість бажання, реалізувати не вдається.

3. Нарощування «дози». 

Часове розширення рамок сидіння за Інтернетом щоразу зростає аж до повного оволодіння всім «часовим бюджетом». При цьому спостерігається втрата відчуття часу.

4. Психічне виснаження. 

Після тривалої перерви Інтернет-сеансів наступає психічне відхилення: нервозність, роздратованість, агресивність. Це поєднується з різким зростанням потягу до відновлення занять з Інтернетом.

 5. Негативні соціальні наслідки.

Конфлікти на роботі, сварки з друзями, напружена атмосферу в сім’ї, інколи навіть розрив сімейних взаємин.